ДО НОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ, БУРГАСЕ!

університетська «Веснянка» побувала на Міжнародному фестивалі в Болгарії

Нареші сталося! Після кількамісячного ходіння по муках, чи то пак, по «високих» кабінетах та випрошування грошей на аренду автобуса, університетська «Веснянка» все ж таки вирушає до Болгарії, аби представити Україну на ХL Міжнародному фольклорному фестивалі в  Бургасі.

Позаду серпневі щоденні репетиції, власноручне чаклування над елементами старих костюмів, що через свій поважний вік конче протребували реставрації, виготовлення нашийних прикрас-силянок і т.ін.  

О 7.00 19 серпня ми з усім нашим «реманентом» збираємося біля Національного виставкового центру, куди вже подано наш, так тяжко вистражданий, автобус. Приємний сюрприз! Водії – наші давні знайомі. З ними ми їздили до Чехії.

Перебільшенням було б сказати, що дорога видалась аж такою легкою.  

Найважче випробування – затримки на кордонах: 4 години на українсько-молдовському й 3 – на молдовсько-румунському. Проте ми швиденько перетворювали асфальтові майданчики на репетиційну залу і в такий спосіб успішно прилучали прикордонників до українського фольклору.

Попри всі дорожні «перевантаження» до місця призначення ми зрештою добралися. Бургас (найбільше місто на чорноморському узбережжі Південно-Східної Болгарії з понад двотисячолітньою історією) – своєрідна фестивальна столиця Болгарії, а може й усього Причорномор’я.  Щомісяця тут відбуваються різноманітні міжнародні фестивалі:   класичної німецької та австрійської музики, дитячих хорів, оперного, театрального, дитячого, джазового, хореографічного  мистецтва.   

Від перших хвилин перебування на бургащині ми поринули у піднесену фестивальну атмосферу. Ледве розселившись по номерах і ковтнувши пізній сніданок, притьмом кинулися розпаковувати валізи й готуватися до дефіле вулицями міста: о 17.00 нас мали доправити до центру міста.  Дорожнє напруження якось непомітно змінилося передконцертним піднесенням. Разом з нами у готелі розселили французьку, грузинську й російську делегації, тож різнобарв’я костюмів, звуки кількох мов, що спліталися в радісну какофонію, підбадьорливі усмішки поки що незнайомих людей налаштовували на свято. Коли ж українська колона рушила центральними вулицями міста слідом за турецькою групою, раз по раз зупиняючись, аби порадувати жителів і гостей курорту запальними «Сіда-рідою» й «Арканом», коли включився змагальний кураж – зірвати гучніші овації, ніж отримали ті, хто йде попереду, – всі дорожні складнощі забулися остаточно. Довкола   буяло чорноморське літо, блимали фотоапарати, підходили й віталися люди, просили сфотографуватися, лунали аплодисменти й вигуки «браво»... 

Дефіле завершилося в міському літньому театрі великим концертом. Його відкрила екзотична кукерська група з с. Вересово – болгарські чаклуни, вбрані в одяг з баранячих шкур, рясно обвішений металевими брязкальцями різного калібру, й рогаті капелюхи, з начорно пофарбованими обличчями. Як нам пояснили згодом, своїм дещо моторошним виглядом та магічними діями болгарські мольфари повідганяли усіх злих духів, які б могли завадити успішному проведенню фестивалю. Основною ж частиною концерту був виступ Державного ансамблю Болгарії «Пирин». Блискуча хореографія й співи професіоналів, чиїм мистецтвом захоплювалися глядачі багатьох країн світу, безперечно, залишаться в пам’яті гостей і учасників фестивалю надовго. 

За чотири фестивальні дні ми дали шість концертів, причому не лише на концертних сценах, а й безпосередньо в середмісті. Найбільше нам «сподобався» вимощений плиткою майданчик, посеред якого височів металевий стовп, дбайливо загорнутий у поліетиленовий мішок для сміття.  Варто було подивитися, як хлопці ходили довкола того стовпа «Арканом», як спиною відчували злополучного бовдура танцюристи в «Дубо-танці», або як наші втнули «Гопака» на розпеченому асфальті. Про те, як співалося поблизу автотраси «Молодичкам», не хочеться навіть і згадувати. Та всі ці незручності компенсувала надзвичайна привітність, гостинність глядачів. Нас зустрічали короваями з «шареною сіллю» – популярною болгарською приправою, усі номери йшли під бурхливі оплески й овації, по закінченні виступів глядачі не бажали розходитися, вирішивши, що наш понад годинний концерт – то лише перше відділення... А як приємно було бачити, що старша жінка, сидячи в першому ряду, підспівує нашу болгарську «Іграли баби...»!

Чи не найбільшим успіхом користувалися наші «Веснянки» – із обрядовим закликанням весни, з «Вербовою дощечкою» і дівочими танками. Кожен вихід дівчат супроводжувався справжніми оваціями та захопленими вигуками глядачів. 

Чомусь у програмі проведення фестивалю не було передбачено неформальних зустрічей колективів-учасників. А вони цьогоріч представляли 12 країн: Болгарію, Грузію, Індонезію, Росію, Румунію, Словаччину, Сербію, Туреччину, Україну, Францію, Хорватію.

Багаторічний фестивальний досвід «Веснянки» став у пригоді. Ми самі влаштовували вечірки з нашими колегами.  З народними піснями, іграми, танцями, взаємними майстер-класами, щирим невимушеним спілкуванням. 

Інструментальне тріо у складі двох веснянківських баяністів та французького скрипаля (він же віртуозний контрабасист) витинало не тільки на традиційних дружніх вечірках, супроводжуючи середньовічні французькі, українські чи болгарські танці, російські хороводи, грузинську лезгінку, а й влаштовувало справжні джем-сейшн і в готелі, й просто на вулиці.

Не знаю, чи можна назвати це простим збігом обставин, але завершальний день фестивалю припав на 24 серпня – День незалежності України. Тому готувалися веснянчата до нього особливо ретельно. За задумом організаторів, відкривати заключний гала-концерт мала болгарська народна пісня «Пръхвртна птичка», яка є гімном фестивалю, у виконанні зведеного оркестру з музикантів усіх колективів і зведеного хору – по два виконавці від кожної країни-учасниці. На завершення ж зведений танцювальний колектив у подібному ж складі мав виконувати болгарський народний танець. Тож нашим «Молодичкам» довелося попрацювати над вивченням тексту й мелодії пісні, а танцюристам – вивчати рухи нового концертного номеру. Проте результат був того вартий: пісня й танок викликали справжню бурю овацій  глядацької  зали. 

Та все це було ввечері, а перед концертом відбулося завершальне дефіле уже знайомими вулицями Бургаса.  Ми чули вітальні вигуки, раз по раз лунало «Слава Україні!», з нами фотографувалися. Особливо розчулили два випадки. На одній з вулиць ми побачили старшу пані в інвалідному візочку, можливо з емігрантів, яка вітала українських артистів, тримаючи в слабкій уже руці дві повітряні кульки – блакитну й жовту. А трохи ближче до парку стояла невеличка групка з кількох дорослих і двох діток рочків по 5–6. Шойно веснянчата наблизилися до них, хтось із старших прошепотів: «Давай!», і дітки в один голос загукали: «Слава Україні!», салютуючи колоні маленькими жовто-блакитними прапорцями. 

Утім, «Веснянку» вітали й упізнавали не лише в святковій фестивальній колоні: на наші виступи чекали, адже поголос про талановитий колектив, який вразив глядачів високою виконавською майстерністю, незвичними цікавими номерами, пішов Бургасом і околицями. «Веснянка» потрапила на перші шпальти місцевих газет. Саме така популярність стала однією з причин того, що «Веснянці» випала честь фактично закривати заключний концерт – після нас виступав професійний танцювальний колектив общини Бургас, який, власне, й виводив артистів на заключний спільний танок.

Це було надзвичайно приємно, пробуджувало гордість за те, що колектив достойно представляє свою країну.   Проте втома давалася взнаки, всі хвилювалися чи стане сил у танцюристів на фінальний «Гопак». І тут нам на допомогу прийшли грузини, які виступали перед нами. Феєричний виступ  колективу, що  складався здебільшого з дітей і підлітків, так запалив зал своєю нестримною жагучою енергією, випромінював такий вогонь, що здавалося, сцена  от-от запалає. Наш керівник, Ярослава Володимирівна Нероденко, не втрималася, звернувшись до своїх хлопців: «Дивіться, як діти танцюють! Який настрій, яка самовіддача, яке відчуття національної гідності! Та вам у них ще вчитися, й вчитися!»

Яке враження на колектив справили її слова, стало зрозумілим трохи згодом, коли «Веснянка» вжарила такого гопака, що зал буквально стогнав оваціями від першої до останньої миті перебування артистів на сцені. Вочевидь, це було одне з найкращих виконань традиційного номера!  

Яким би – радісним чи многотрудним – не було перебування на гостинній болгарській землі, проте о 9 ранку наступного дня наші автобуси сурмили в дорогу. Веснянчата тепло прощалися з новими друзями – грузинським колективом, який у повному складі проводжав українських колег. 

Ми від’їжджали сповнені вражень, збагачені здобутками братніх культур, з цілим пакетом запрошень на фольклорні фестивалі до Румунії, Болгарії...

Тож прощавай – і до нових зустрічей, Бургасе, болгарська столице фестивалів. Адже не даремно у відеоролику про ювілейний Сороковий фольклорний фестиваль саме українській делегації випало сказати в ефір: «Зустрінемося через сорок років тут!»

Олена Радзивілл, 

учасниця нсамблю «Веснянка»

21.09.2012

Гастролі та фестивалі

2009Сремська Мітровіца, Пірот. Сербія. Міжнародні фольклорні фестивалі у містах Пірот та Сремська Мітровіца детальніше

Новини та події

24.04.2016Благодійна акція детальніше

Контактна інформація

Україна, м. Київ,
вул. Володимирська, 60
тел.: +380 (44) 239-31-91
моб: +380 (50) 330-36-43
e-mail: info@vesnyanka.org.ua